Історія виникнення населених пунктів територіальної громади
Село Шилівка, що в Решетилівському районі, розляглось в однойменній западині, названій в честь цього села, і є однією із трьох найнижчих западин в Полтавській області відносно рівня моря.
Біля села протікає дві річки Псел і Саврай. Річка Саврай є малою річкою, вона бере свій початок біля села Поділ цього ж району і впадає у річку Псел на південному заході від села Шилівка.
Місцевість, де розташоване село, завжди була залюднена. Підтвердженням цьому є велика кількість скіфських курганів, знайдені дрібні речі і рештки керамічного посуду, які відносяться до різних епох розвитку людства (наприклад, знайдене нещодавно керамічне прясельце, що відноситься до Черняхівської культури, або наконечники від стріл часів Київської Русі ).
Свою нинішню назву, за усними переказами людей та беручи до уваги Присягу Остапівської сотні Миргородського полку російському цареві від 1718 року, село отримало від козака Шила, що був включений в цей список як із козаків села Шилівка, а його батько знаний іще по реєстру за 1648 рік.
Перша офіційно відома і документально підтверджена перша згадка про село Шилівку відноситься до 1666 року. Це Малоросійські переписні книги Остапівського уїзду про селянські двори першої, середньої і меншої статі. Тогочасне село налічувало близько 50 дворів. В зв’язку з зростанням чисельності населення в селі з’являються нові кутки, та й територія довкола активно заселяється і виникає безліч хуторів, які носили назви своїх перших поселенців: Клименки, Кузьменки, Логвини, Горобці (2 хутора), Левченки, Терещенки, Балаці, Онищенки, Шкурати, Фещенки, Гордієнки, Іщенки, Степаненки.
До кінця 1871 року село відносилось до Остапівської сотні Миргородського полку, яка виникла у кінці 1648 року, як військовий підрозділ Чигиринського полку після Зборівської угоди. Після Андрусівької угоди між Польщею та Росією перейшла під юрисдикцію лівобережного гетьмана Івана Брюховецького і була включена до складу Полтавського полку. Але у зв’язку з військовими діями, які вів Петро Дорошенко, обстоюючи єдність козацького гетьманату, фактично лише за Івана Самойловича у кінці 1672 року включена до Миргородського полку. У його ж складі сотня дожила останні дні, коли у1782 року її ліквідували, а адміністративну територію повністю включили до Говтвянського повіту Київського намісництва.
В 1782 році в селі налічувалось 172 хати козаків і казенних селян, 582 чоловічої статі. За ревізією 1859 року: 207 дворів – 1370 жителів, дерев’яна Вознесенська церква (нова побудована в 1892 році) при ній діяла бібліотека, поруч знаходились 4 школи, дерев’яний магазин. В 1863 році в селі Шилівка Хорольського повіту – 210 дворів (1670 жителів). Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Шилівка Калениківської волості мешкало 1300 осіб, налічувалось 189 дворових господарств, існувала православна церква, постоялий будинок, 2 кузні, 20 повітряних млинів. За переписом 1897 року кількість жителів Шилівки зросла до 1388 осіб (701 чоловічої статі та 687 жіночої), з яких 1386 – православної віри, а з 1900 року тут діяла сільська козацька громада – 210 дворів (1701 житель), 1910 – 260 дворів (1510 жителів), на пожертви прихожан Вознесенської церкви та жителів села було споруджено пам’ятний знак загиблим жителям села в російсько-японській війні та в першій світовій війні 1904 — 1905,1914 —1917 рр. 1920 – Шилівка колишнє власницьке село, налічує 1750 осіб, 210 дворів, православна церква, 2 постоялих будинки, 2 кузні, 47 повітряних млинів, 3 маслобійні заводи.
Станом на 1928 рік, згідно погосподарської книги, в селі Шилівка і численних навколишніх хуторах проживало 3664 жителів.
В вересні 1932 року Вознесенську більшовики закривають церкву, а її майно використовують для різних колгоспних потреб: із іконостаса, який перед тим було сплюндровано, виготовляють підлогу в сільській раді, лави в клубі, який відкрили в приміщенні церковно-приходської школи, хвіртки в свинарнику, саму церкву розібрали на будматеріал для численних колгоспних комор. Зазнав часткового знищення і пам’ятний знак загиблим жителям села в російсько-японській війні та в першій світовій війні 1904 — 1905,1914—1917 гг.
1932 – 33 роки особливо запам’ятались жителям нашого села: люди, які раніш вступили до колгоспу, почали масово його покидати, забирати раніше зданий реманент та худобу, виникла загроза його існуванню. Хоча урожай в нашій місцевості був добрий, але це все одно не врятувало наше село від спланованого штучного голоду. Активісти забирали не тільки хліб, але і інші продукти харчування - почався великий голод. Від голоду тільки в селі Шилівка померло 758 мешканців, а більшість хуторів вимерли повністю, тому там не було кому рахувати кількість померлих і їхня точна кількість та місця поховань як і самі хутори, зникли з лиця землі. Всього було знищено голодом та репресіями понад 2 тисячі громадян. Навесні 1933 року опухлих та знесилених від голоду селян змушували іти працювати в колгосп.
Влітку 1941 року почалась 2 Світова війна, а в серпні цього ж року в село ввійшли німці. На фронт із нашого краю пішло 493 земляків, 137 із яких загинуло. До Німеччини було відправлено на каторжні роботи 22 особи. В 1947 році, через поганий урожай, селяни голодували. В 1948 році частину жителів села, які жили на кутку Ліс та інші садиби, які залишились на територіях колишніх хуторів насильно переселяють, на ново відведені ділянки. Ніякі будівельні матеріали не надавались, вільний час теж, і тому селяни після роботи розбирали свої хати та переносили на нове місце. Так з’явилася вулиця Новоселівка в селі Шилівка та таку ж назву носила частина хутора Онищенки, в який переселили уцілілих після репресій і голоду селян. В 1952 році в селянських хатах нарешті було проведено електрику.
